Куплет 1: На мені знову цей вицвілий «мультикам», Плями оливкові, сірі, неначе дим. Він став моєю шкірою, вірним щитом і швом, Він бачив те, що не скажеш жодним живим словом. Я зливаюсь із лісом, із попелом, із землею, Ховаючи втому під кепкою чи петлею. Колись я любив яскраві кольори літа, Тепер мій світ — це відтінки згорілого жита. Приспів: А душа моя — теж у стилі «мультикам», Посічена осколками, розірвана навпіл там. Вона не кричить, вона тихо в кутку мовчить, Бо кожен наступний бій — це лише коротка мить. Ми ховаємо погляд за склом тактичних окулярів, Щоб ніхто не побачив у нас порожніх вокзалів... Порожніх душ. Куплет 2: Кава гірка, наче присмак заліза в роті, Ми знову чекаємо, знову в нічній роботі. Малюнок на формі розмиє ранковий туман, Війна — це не фільм, це довгий, кривавий обман. Я пам’ятаю обличчя, що стерлися в пил, Хтось не добіг, у когось забракло сил. Мій камуфляж пам’ятає тепло їхніх рук, І кожен цей колір — це болю німого звук. Бридж: Кажуть, цей паттерн приховує нас від очей, Та як заховатись від довгих, безсонних ночей? Як змити цей бруд, що в’ївся глибше, ніж тканина? Коли ти вже не людина, а просто... частина рівнини. Приспів: Бо душа моя — теж у стилі «мультикам», Посічена осколками, розірвана навпіл там. Вона не кричить, вона тихо в кутку мовчить, Бо кожен наступний бій — це лише коротка мить. Ми ховаємо погляд за склом тактичних окулярів, Щоб ніхто не побачив у нас порожніх вокзалів... Фінал: Зніму бронежилет, покладу його біля стіни, Але як зняти колір цієї страшної війни? Мультикам на серці... Мультикам у снах... Тиша...