``` [Intro] Мене щось вбиває, а я живу вперто, Горить мій Сірник, ніби стартова версія пекла. Знову в горло дим, як дешевий обман. Кажу: "останній раз" — і сам собі не вірю вже, брат. [Verse1] В очах — бліндажі, пил з броні, чорний чай, Я вчорашній пацан, сьогодні сивіє край. У тріщинах пальців тримаю цей жар, Наче маю контроль, а по факту — пожартував. Двадцять вісім – ще дихаю, ледве тримаюсь, В голові ця війна, в легенях мій туман. [Pre-Chorus] Обіцяю собі, що кину, та знову зриваюся, Мене щось вбиває, а я все шукаю знак. Десь там, у диму, шукаю відповідь, Чи варте воно того, чи просто так… [Chorus] Двадцять вісім — ще дихаю, Кажуть: "жий повільніш", та час летить навскач. Я тримаюсь за край, за слабкий свій ритуал. Мене щось вбиває, але я іду напролом (ага). [Verse2] Тягну жар до губ, ніби тягну надію, Кожна ця затяжка — то міні-привіт. Від того, що завтра може відбутися, ніхто Коржа не знає, І я пливу за течією, себе ж руйную. Шукаю сенс у хаосі, у димі цигарок, Забуваючи, що життя – це не урок. [Chorus] Двадцять вісім — ще дихаю, Кажуть: "жий повільніш", та час летить навскач. Я тримаюсь за край, за слабкий свій ритуал. Мене щось вбиває, але я іду напролом (ага). [Bridge] Може, досить вже? Може, час зупинитись? Та звичка сильніша, ніж всі мої обіцянки. Замкнене коло, з якого не вирватись, Поки не згорю вщент, як цей недопалок. [Chorus] Двадцять вісім — ще дихаю, Кажуть: "жий повільніш", та час летить навскач. Я тримаюсь за край, за слабкий свій ритуал. Мене щось вбиває, але я іду напролом (ага). [Outro] Тягну жар до губ… знову і знову… Завтра настане? Чи я згорю дотла? Двадцять вісім… і все ще дихаю… Але чи довго ще? Хто зна… ```