**Куплет 1** Повзучий туман давить землю, мов кам’яний свод древнього склепу. Холод лягає на плечі — так тихо, що чути, як час кришиться під вагою тиші. Ти лишив свій рубіж… І тепер навіть вітер не вимовляє твого імені. Стаття піднімається з мороку, повільна, як забута могила, що відкриває очі крізь вічну млу. **Приспів** Тягар падає, повільно… Так повільно, що можна почути, як тріскає світ під його тінню. П’ять–десять років розтікаються темними колами, наче холодна вода по каменю, який давно перестав відчувати тепло. **Куплет 2** Твоя відмова — не крик, не звук, не слово, а порожнеча, що розрослася всередині, як чорний лід, який не тане навіть у вогні. Закон дивиться на тебе без ока, без лиця, без гніву — лише безмежний спокій каменю, що знає: все повернеться туди, звідки починалось. **Приспів** Тягар падає, повільно… І кожна секунда — мов удар похоронного дзвону, що тоне в мряці. П’ять–десять років лежать на долоні темряви, як перший і останній розрахунок. **Бридж** Крок у морок не змінює нічого — ніч давно тут. Вона обіймає тебе як стародавня статуя з кам’яним серцем, яка не знає ні милості, ні люті. Лише тяглість. **Фінал** І ти стоїш перед законом, як тінь перед тінню, як лід перед безоднею. Світ більше не рухається. Лише тиша. Лише вирок, який лягає на тебе, мов земля на закритий саркофаг.