«Наша історія назавжди» Ми були знайомі ще змалку, Одні й ті самі вулиці, школа й дитячі сни. Ніхто не знав, що через роки Саме ти станеш моєю долею. Дев’ятнадцятого вересня все почалося, Ти взяв мене за руку — і світ став іншим. Я закохувалась у тебе щодня, У твою доброту, усмішку, сильне серце. Ти став не лише моїм коханим, Ти став моїм домом, моєю опорою, Ти став батьком для мого сина, І подарував нам справжню сім’ю. Я дякую долі за кожну мить, За кожен погляд, кожен дотик твій. Бо поруч із тобою я зрозуміла, Що таке справжня любов. Ти був моїм завтра, Моїм спокоєм, моїм життям. І я вірила, що так буде завжди… Тридцятого листопада ти став на одне коліно… У руках — каблучка, в очах — хвилювання. Ти сказав: «Стань моєю дружиною…» І я крізь сльози прошепотіла: «Так… Назавжди.» Потім був наш Новий рік… Ми загадували одне бажання на двох — Щоб ніколи не втратити одне одного. А навесні, п’ятого травня, Я одягла білу сукню, А ти дивився на мене так, Наче я була найкрасивішою жінкою у світі. Ми стали чоловіком і дружиною… Потім були Карпати… Туман над горами… Теплі світанки… Гарячий чай у твоїх руках… Наш сміх, що лунав між вершинами. Ми будували плани… Дім… Подорожі… Дітей… І старість, яку хотіли зустріти разом. Я так любила дивитися, як ти усміхаєшся. Я так любила просто бути поруч. Бо в тобі було все моє життя. Брідж Та війна забрала наше «завжди»… Першого липня… Разом із твоїм серцем Зупинилося і моє. Ти пішов, залишивши мені Наші фотографії… каблучку… спогади… І любов, яка сильніша за смерть. Фінальний приспів Я все ще чекаю тебе… У кожному світанку. У кожному дощі. У кожному подиху вітру. Бо моє серце досі носить твоє ім’я. І якщо любов справді сильніша за смерть, То наша історія не закінчилася. Вона просто продовжується там, Де одного дня ми знову зустрінемося. І я знову скажу тобі: «Так… Я твоя дружина. Назавжди.»