Ніч на районі, ліхтарі як зорі, Думки літають, ніби дим у просторі. Серце в броні, але тріщини видно, Ми всі шукаєм світло, навіть коли темно й зимно. Гроші — папір, але час не купити, Брат за брата — от що варто цінити. Я йду вперед, хай болить, хай пече, Бо якщо зупинюсь — пропаду ні за що. Ми сяємо, навіть коли ніч густа, Крізь біль і втрати несемо свій стан. Це ендшпіль, брат, але не фінал, Ми впали низько, щоб злетіти знову в зал. Ми сяємо, навіть коли все проти, На серці шрами — це наші ноти. Ендшпіль — не кінець, а новий старт, Життя — це бій, і я в ньому азарт. Слова як кулі, але я стріляю правдою, Моя дорога вкрита потом і зрадою. Ті, хто сміявся, тепер мовчать, Бо не вірили, що зможу встати й далі йти. Мама казала: «Сину, будь собою», Я ніс її слова крізь бурі з собою. Не ангел і не демон — просто живий, І в кожному рядку мій внутрішній крик. Ми сяємо, навіть коли ніч густа, Крізь біль і втрати несемо свій стан. Це ендшпіль, брат, але не фінал, Ми впали низько, щоб злетіти знову в зал. Якщо впадеш — я подам руку, Бо сам був там, де холод і смута. Світ не простий, але ми міцні, Поки серце б’ється — ми не самі. Нехай дорога довга й терниста, Моя душа — це чистий листок. Ми сяємо, брат, навіть без імен, Бо справжнє світло — всередині нас.