Від широких плеч, до блакитних очей Немов у минулому житті ми прожили сотні ночей Ніби зустрічалися сотні раз За вином, десь на кухні, вмикаючи джаз Загортаючи ніжно моє пасмо волосся Мимовільно у мріях мені здалося Коли ми прокинувшись з самого ранку Недбало готувавши омлет для сніданку Від якого на тілі моєму зʼявився шрам Добавивши йому невеликий шарм Кричавши, що лікувати я мушу Не помічаючи, як в моменті ти лікував мені душу Коли мимовільне бажання щось вкоїти Аби жодного сліду від тебе не гоїти Аби фраза кінця була неприйнятною Щоб в звичайну пʼятницю, біля десятої Ти знову прибрав моє пасмо волосся Щоб цього разу мені не здалося Як за вином, десь на кухні, вмикаючи джаз Ми все таки бачились сотню раз