Куплет 1: Нас не кличуть у світло, ми самі його палим, З-під асфальту ростем, як отруйний метал. Кажуть: «сором», «не треба», «це не ваш формат», Та нам байдуже — ми крикнемо в такт. Ніч ковтає слова, але чує наш шум, Зелений неон — це наш власний костюм. Ми не будемо тихі, не станем як всі, ПОЗОР на вивісці — правда в душі. Приспів: ПО-ЗОР! — і нам не соромно жити, ПО-ЗОР! — ми навчилися бити По страхах, по правилах, по тиші в залі, ПОЗОР — це крик, який ви не зламали! ПО-ЗОР! — ми не станемо фоном, ПО-ЗОР! — навіть з брудом і громом, Якщо світ нас не прийме — Ми зробим свій світ, без імен і кордонів! Куплет 2: Наші букви — як рани, як слід на стіні, Нас бояться ті, хто давно вже не «живі». Ми не святі, не герої, не з глянцю обкладин, Ми ті, кого стерли — та не докінця зламали. Плюють у спину? — значить, йдемо вперед, Наш звук — це отрута і одночасно мед. Хай кричать: «це ПОЗОР!» — ми скажем: «так є», Бо правда завжди ріже гучніше, ніж брехня. Брідж: Не шукай у нас правил, Не проси вибачень, Ми — те, що залишилось Після ваших обмежень. Приспів (2×) Аутро: Коли згасне світло і впаде тиша, Залишиться звук — наш, дикий і вищий. Запам’ятай ім’я, якщо раптом почув: ПОЗОР — це не кінець, це початок…